9 клас Терещенко О.Л., вчитель-методист КЗ «Мереф’янська ЗОШ І-ІІІ ст.. №6»
Тема. Окупаційний режим в Харківській області.
Мета:
- ознайомити учнів з політикою окупантів на території України, розробкою та реалізацією плану «Ост» під час окупації в Харківській області;
- розвивати вміння аналізувати події, робити висновки на основі фактологічного матеріалу, об’єктивно оцінювати історичні події, а також аргументовано, на основі історичних фактів обстоювати власні думки.
- виховувати почуття патріотизму та гордості за своїх земляків, які ціною неймовірних жертв, мужності і героїзму перемогли фашизм і забезпечили мир майбутнім поколінням.
Обладнання: мультимедійне обладнання, кадри документальної хроніки, фото воєнних років, тексти документів, магніти, кольоровий папір, маркери, великий лист паперу, скотч.
Епіграф:
“Пам’ятайте!
Крізь століття, крізь роки –
Пам’ятайте!
Про тих, хто не прийде вже ніколи —
Пам’ятайте! (Р. Рождественський)
Перебіг уроку
І. Підготовка до сприйняття навчального матеріалу
Вступне слово вчителя.
Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини — це трагедія. А коли Мільйони … загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратила своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронки, у рано посивілих дітей Війни, які НЕ побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.
Війна торкнулася кожної сім’ї, війна в одну мить змінила життя мільйонів людей, перекреслила їх мрії, забрала юність, щасливе дитинство. Воювала вся країна – від малого до великого. Воювали чоловіки, діти, жінки. І перемогли. Звільнив Харківщину в 1943 році від німецьких окупантів.
У цьому році 70-річчя звільнення Харківщини від німецько-фашистських окупантів.
ІІ. Оголошення теми та епіграфу уроку. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.
- Проблемне запитання: Як ви розумієте вислів Альберта Ейнштейна: „Світ занадто небезпечний, щоб у ньому жити,– і не з вини тих, хто творить зло, а через тих, хто стоїть поруч і нічого не робить “.
- З чим у Вас асоціюються поняття «війна», «мир».
- Робота над епіграфом. Обговорення.
Слово вчителя. 24 жовтня 1941 року почався новий відрахунок часу для Харкова. Територія Харківської області знаходилася фактично під німецьким воєнним контролем, входила в оперативний район групи армій «Південь». Харківщина була частиною рейхскомісаріату «Україна», на чолі якого стояв гауляйтер Пруссії Еріх Кох. Нацистську політику геноциду на окупованій території Харківщини втілювали в життя як військові, так і цивільні окупаційні органи влади.
- Заздалегідь підготовлений учень розповідає про план «OST», «Новий порядок» (додаток А).
ІІІ. Засвоєння і закріплення навчального матеріалу.
Завдання для учнів (робота в групах) опрацювати матеріал та визначити методи встановлення «нового порядку» на окупованій Харківщині, використовуючи краєзнавчий матеріал свого населеного пункту (додаток Б).
- Презентація роботи в групах. Фрагменти спогадів очевидців з відеофільму «Від жовтня 1941-го до серпня 1943-го» (youtube.com)
- Учням представляється відеофільм «Харків. Перший суд над фашистами» youtube.com).
- Бесіда з учнями про їхні враження після перегляду відео.
- Висновки:
- слово вчителя.
Після звільнення Харкова продовжувалося вигнання окупантів і з районів області. До кінця вересня 1943 року вся територія Харківщини була звільнена, і вже остаточно. У кровопролитних оборонних і наступальних боях 1941-1943 років на території Харківщини віддали своє життя 206 765 захисників Батьківщини
В оборонних і наступальних боях у місті та його околицях загинули понад 150 тисяч воїнів Червоної Армії 50 національностей. На місцях поховань установлено пам’ятні знаки, до яких приходять тисячі харків’ян, віддаючи шану пам’яті полеглим.
Як дорого коштує Перемога! У цього свята три кольори. Перший колір – червоний, колір крові гарячої, якою полито кожний клаптик землі. Другий колір – розквітлого саду. Біло пінний його прибій як найсвітліші сни солдатські, що ожили! Третій колір – колір удовиних хусток. Як би вітром зірвало їх раптом зі сивих голів матерів і дружин солдатських, закрили б вони усе небо чорними птахами неперебутнього горя.
ІV. Підсумок уроку
- Проблемне запитання: Як ви розумієте вислів Альберта Ейнштейна: „Світ занадто небезпечний, щоб у ньому жити,– і не з вини тих, хто творить зло, а через тих, хто стоїть поруч і нічого не робить “.
Відповіді учнів (метод «Прес»: Я вважаю…тому що…наприклад…таким чином).
- Учням представляється відеофільм «Бої за Харків» youtube.com),слухання пісні про війну.
Слово вчителя: Летять і летять роки. Летять і летять, мов журавлині ключі, у далекій вирій. Летять і відлітають у вічність. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.
«Мечту пронесите через года и жизнью наполните!
Но о тех, кто уже не придет никогда –
Заклинаю – помните!»
Р. И. Рождественский, «Реквием»
Додаток А
На окупованій теріторії гітлерівці знущаліся над мирним населенням та військовополоненімі. Вони масово розстрілювалі жітелів міст і сіл, не жаліючі ні старих, ні малих, піддавалі нелюдськім тортура полонених солдатів і офіцерів, партізанів, підпільніків, тисячами примусово вівозілі працездатне громадян на каторжні роботи до Німеччіні, руйнувалі пам’ятники національної культури, Житлові будинки, підприємства, розкрадалі майно громадян та загальнонаціональні цінності. Ідеологі фашизму проповідувалі надумані расову теорію про віщість арійської раси — раси господарів, покликань керуваті іншімі народами.
Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, «життєвий простір» для колонізації представниками «вищої раси». Місцеве населення, в тому числі українці, росіяни, євреї та інші, підлягали витісненню і навіть фізичному винищенню. Сотні тисяч жителів великих міст України стали жертвами організованого окупантами голоду.
Нацистський «новий порядок». Окупаційні власті спиралися на каральні органи — державну таємну поліцію (гестапо), озброєні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини (СС), службу безпеки (СД) тощо. Крім окупаційних воєнної і цивільної адміністрацій, на захоплених територіях створювалася допоміжна адміністрація із представників місцевого населення, які виявили бажання співробітничати з окупантами: бургомістри у містах, голови у районах, старости в селах, допоміжна поліція.. На власній території українці та інші жителі республіки перетворилися на людей «третього гатунку», їхнє життя регламентувалося наказами і правилами, порушення яких каралося концтаборами або розстрілом. Окупанти заборонили їм користуватися кафе, ресторанами, стадіонами, іншими громадськими закладами. Навіть біля деяких криниць і колодязів вивішувалися попередження: «Тільки для німців».
Додаток Б
Завдання 1
А які звірства чинили фашисти в концентраційних таборах! Всьому світу відомі Бухенвальд, Дахау, Освенцім…. Але ж не менші звірства вони творили і на території України. Взяти хоча б німецького губернатора «дистрикту Слобожанщини», до якого входила Харківська область, доктор Вехтер і генерал-майор СС Кацман в листопаді 1941 року у Вільшанах, на Харківській вулиці, створили так званий «табір примусових робіт». Він був обгороджений цегляною стіною і колючим дротом. Сюди німці зганяли мирних громадян і військовополонених. Ув’язнених в таборі морили голодом, примушували виконувати важкі роботи, по-звірячому били палками, заражали тифом і дизентерією. Раціон денного харчування складався з двох склянок «чорної кави», виготовленої з тирси, 100 грамів хліба з домішкою тієї самої тирси, тарілки супу з картопляного лушпиння. Ув’язнені тисячами вмирали з голоду, тифу, дизентерії.
Гауптштурмфюрер СС Гебауер встановив у Вільшанському таборі систему винищення людей, що підтверджуються спогадами колишнього в’язня табору Крітченко Самійла Пантелеймоновича, який особисто бачив, як гауптштурмфюрер СС Фріц Гебауер душив жінок і дітей, а чоловіків узимку заморожував у бочках з водою. Бочки наповнювались водою, жертвам зв’язували руки й ноги і спускали у воду. Приречені перебували в бочці, доки зовсім не замерзали.
Після переведення на нову посаду гауптштурмфюрер СС Гебауер, роботу табору «удосконалювали» нові коменданти оберштурмфюрер СС Густав Вільгауз і гауптштурмфюрер СС Франц Варцок. Останній любив підвішувати в’язнів за ноги до стовпів і так залишав їх до настання смерті. Оберштурмфюрер Рокіта особисто розпорював ув’язненим животи; начальник слідчої частини табору Гайне просвердлював тіла ув’язнених палкою, плоскогубцями виривав у жінок нігті, потім роздягав свої жертви, підвішував їх за волосся, розгойдував і стріляв по «рухомій мішені». Комендант табору оберштурмфюрер Вільгауз заради спорту і для розваги дружини та дочки систематично стріляв з автомата з балкону канцелярії табору в ув’язнених, які працювали в майстернях, потім передавав автомат своїй дружині, і вона також стріляла. Іноді, щоб розважити свою 9-річну дочку, Вільгауз примушував підкидати в повітря 2−4-річних дітей і стріляв у них. Дочка аплодувала і кричала: «Тату, ще, тату, ще!», і він стріляв. А потім стріляв в « живі мішені».
Ув’язнених у таборі знищували без всякої причини, часто заради спору. Свідок Кіршнер Р. С. розповідала, «що комісар гестапо Вепке поспорив з іншими катами табору на те, що він одним ударом сокири розрубає хлопчика. Ті йому не повірили. Тоді він зловив на вулиці 10-річного хлопчика, поставив його на коліна, примусив скласти руки долонями вкупі й нахилити до них голову, націлився, поправив голову хлопчика і ударом сокири розрубав його вздовж тіла. Гітлерівці гаряче поздоровляли Вепке, міцно потискували йому руки, хвалили…».
Завдання 2
Нам розповідала, Гнітко Алла Яківна (колишній вчитель хімії), що під час німецької окупації в Артемівці Харківської області, по вулиці Комінтерн були забиті двері та вікна усіх домівок разом з людьми, і німці підпалювали ці дома, і люди згорали в своїх домівках живцем. А Михайлик Ю. І. розповідав, що під час війни він був дитиною, коли німці відступали, то в м. Мерефа Харківської області, по вулиці Дніпропетровській, їхали на машинах і з огнеметів палили домівки разом з мешканцями. Але їх родину попередив німець, який жив у їхній хаті, бо пожалів їх, тому що у нього теж були діти.
Завдання 3
Фізичному знищенню також підлягали цигани, психічно хворі люди. Нацисти постійно вдосконалювали методи та засоби знищення людей, запровадили цілу індустрію смерті. У січні 1942 року на вулицях Харкова з’явився спеціальний автомобіль, пристосований для знищення людей – «газваген», названий у народі «душогубкою». Отруєні в ньому відпрацьованим газом люди гинули у страшних муках. У них було знищено близько 30 тисяч жителів міста і області, у тому числі 1 000 хворих.
Завдання 4
Розстрілювали і в Дробицькому яру. Розстрілювали людей за те, що вони євреї. Воздавши різдвяні почесті єврею Ісусу. 26 грудня 1941 року німці приступили до ліквідації 15 тисяч євреїв. І вже в середині січня єврейське питання у Харкові було вирішено « Усім жидам міста Харкова з речами та коштовностями з’явиться до бараків Станкостроя» − це з приказу військового коменданта міста Харкова від 14 грудня 1941 року. За кожного виданого владі єврея вірнопідданому міському жителю давали четвертушку горілки, а за саботаж чи допомогу євреям − розстріл.
15 та 16 грудня 1941 року почалося знищення євреїв. Згадує Борис Генріхович Печерський: «Со всего Харькова и области стекались евреи к проспекту Сталина и тянулись по нему на «постоянное» место жительства в гетто. Никто тогда не знал, что это была прямая дорога в ад. А на тротуарах, как на первомайской демонстрации, стояли любопытные люди, не евреи. Одни смотрели на нас с сочувствием, другие со злорадством. Никакого конвоя не было, переселение — дело добровольное, но иначе бы расстреляли или повесили с табличкой «жид». только и всего». Згідно німецької переписі, в місті було близько 10500 євреїв. Усі вони були розстріляни. Згідно акту судово-медицинської експертизи у Дробицькому яру, в двох ямах на відстані 350 метрів одна від одної, було знайдено 15 тисяч трупів…..»
Завдання 5
Умови життя простих харків’ян були надзвичайно тяжкими. Чи не головною загрозою їх життю у першому півріччі окупації став страшенний голод. Люди їли все: лушпайки картоплі і кормовий буряк, казеїновий клей, домашніх тварин тощо. Але це не допомагало. Люди почали опухати, ледь тягли ноги. Були випадки, коли на базарі продавали людське м’ясо, хоча за такі злочини карали на повішання. Це був голод, якого місто ще не бачило. Померлих людей навіть не ховали, і вони залишалися в будинках, на вулицях. Харків називали мертвим містом.
Завдання 6
Військова влада вводила закон, який передбачав знищення від 50 до 100 місцевих жителів за кожного вбитого німецького військовослужбовця. У Харкові цей наказ почали широко застосовувати з листопада 1941 року. Така практика діяла протягом усього окупаційного періоду.