Терещенко О.Л., вчитель Мерефя’нської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6

 Харківської районної ради Харківської області

Кукленко О. С., вчитель Мерефя’нської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6

Харківської районної ради Харківської області

 

 

 Медіаосвіта – це  „процес розвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, вмінь повноцінного сприймання, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки”.

Тому  медіаграмотність сьогодні – найважливіший комплекс навичок і знань, необхідних людині в сучасному інформаційному суспільстві. Як знаходити потрібну інформацію і переконуватися в її вірогідності, як відокремлювати пропаганду від фактів і фільтрувати інформацію в ситуаціях конфлікту; що таке інформаційна безпека і чим вона відрізняється від цензури, як розпізнавати маніпуляцію – це лише неповний список викликів, що стоять перед людьми в різних країнах світу, незалежно від соціально-політичної системи, ладу, культури та рівня їхнього розвитку.

Українське суспільство потребує ширшого вироблення навичок формування медійної та інформаційної грамотності в умовах пропагандистсько-психологічних війн. Освітні заклади – це саме ті інституції, що мають усі можливості для того, щоб долучитися до формування медіаграмотного споживача. Як для вчителів, так і для учнів важливо стати інформаційно та медійно грамотним, набути певних навичок, пов’язаних з роботою в інформаційному та медіапросторі. Проте, це так само важливо для їх батьків, дідусів та бабусь

Медіаграмотність інтегрована у викладання суспільних дисциплін у багатьох країнах світу через вивчення впливу меседжів (послань медіа) на політику, владу, історичні події тощо. Вивчення впливу новинних медіа на історичні події, на уряд, політику, міжнародні події, на інщі культури, на наше розуміння всіх цих речей – таке центральне для суспільних наук, що навіть важко уявити викладання суспільного предмета без медіаграмотності. Насправді, навіть якщо сам термін медіаграмотність не завжди вживається, багато викладачів суспільних наук використовують методи аналізу, притаманні їй – особливо коли йдеться про останні події та політику, або про підготування учнів до іспитів, що містять запитання, базовані на медіадокументах. Учні, що мають постійну практику аналізу й обговорення медіадокументів, добре підготовлені синтезувати інформацію з різних джерел і доходити саме тих типів висновків щодо перспективи, конфліктних поглядів, вірогідності та цінності контенту, яких часто вимагають у шкільній програмі суспільних наук та на іспитах з цих предметів.

Інтеграція медіаграмотності до суспільних наук часто може відбуватися через внесення незначних змін до вже наявної практики. Ключові запитання, наприклад, забезпечують учнів аналітичною структурою та допомагають критично мислити  про історичні документи чи твори мистецтва. Медіаграмотність також може забезпечити основу для ширших проектів у вивченні комплексніших подій та проблем, сприяючи формуванню навичок і знань, паралельно розвиваючи навички комунікації і аналізу.

Історична освіта в Україні на сучасному етапі неможлива без розвитку навичок медіаграмотності в учнів. Сучасна молода людина має бути здатна сприймати, створювати, аналізувати, оцінювати медіатексти, розуміти їх соціокультурний і політичний контекст.

У процесі роботи вчитель має змогу розвивати в учнів вміння використовувати, аналізувати, оцінювати і передавати повідомлення (меседж) у різних формах, а також здатність критично «читати» медіатекст.

Конкретним прикладом застосування медіаграмотності у суспільних дисциплінах може бути такий прийом як історичне відтворення новин. Учні можуть спробувати продемонструвати своє розуміння важливої історичної події, створивши першу шпальту газети (або гіпотетичний телевипуск) з конкретного міста у конкретний день, з усіма атрибутами – заголовком, новинами, фотографіями, додатковими елементами і навіть рекламою, які відображали б історичний період. Або різні групи учнів можуть створити газетні шпальти чи випуски новин з різних міст, щоб відобразити різні перспективи і сторони суперечливої ситуації.

Медіаосвіта має на меті виховання медіаграмотності, яку визначають як сукупність знань, навичок та умінь, що дозволяють споживачам аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів і форм для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування медіа в суспільстві.

У вчителів суспільних дисциплін мають бути сформовані специфічні навички роботи з медіатекстами:

• проводити пошук інформації в джерелах різного типу;
• критично аналізувати джерело історичної інформації (характеризувати авторство джерела, час, обставини і мету його створення);
• аналізувати інформацію, подану в різних знакових системах (текст, карту, таблицю, схему, аудіовізуальний ряд);
• розрізняти в медіаінформації факти і думки, історичні маніпуляції та історичні пояснення;
• брати участь у дискусіях з історичних проблем, пов’язаних з висвітленням в медіа, формулювати власну позицію з обговорюваних питань, використовуючи для аргументації історичні відомості.

Що стосуються учнів, то вони повинні:

• мати доступ до друкованих, візуальних та електронних медіа з різними цілями; володіти термінологією медіаосвіти;
• розуміти, що всі медіатексти містять «повідомлення» (messages);
• вміти «декодувати» й аналізувати (за допомогою так званого «критичного аналізу») медіатексти в історичному, соціальному та культурному контексті, розуміючи при цьому взаємозв’язки між аудиторією, медіатекстом і навколишньою дійсністю;
• на основі здобутих знань мати змогу створювати власні медіатексти різного характеру, обговорювати як свої медіапроекти, так і медіатексти, створені іншими людьми.

Зрозуміло, що уроки з використанням мультимедійних технологій потребують великої підготовки. Учитель повинен вміти користуватися різноманітними  програмами: графічними, flesh – анімації, web – редактора, програмами для створення презентацій, програмами для роботи зі звуком та відео. Усе залежить від того, у якому вигляді ви вирішили подати інформацію. Це може бути відео, презентація, web – сторінка з різноманітними роликами. Взагалі, вибір дуже великий. Для унаочнення навчального матеріалу можна  використовувати ресурси Інтернету.

Мультимедійний урок дає можливість комбінувати в одному уроці неймовірну кількість цікавих завдань, залучаючи все більшу й більшу кількість дітей. Насамперед, нам самим має бути цікаво те, що ми робимо, як ведемо урок. Коли ти задоволений, щасливий від створеного уроку, то й твоя енергія обов’язково передається дітям. Визначальними пріоритетами нашої практичної діяльності є особистісно-орієнтований підхід, індивідуалізація й диференціація навчання. Орієнтація на конкретного учня, його потенційні можливості як партнера, який свідомо здобуває знання, розвиває здібності, набуває досвіду спілкування в діалозі, аргументовано відстоює свою думку. Атмосфера доброзичливості та співробітництва, яку ми намагаємося створити на своїх уроках, сприяє інтелектуальній розкутості учнів, вільному обміну думками, реалізації їх пізнавальних потреб й інтересів.

Таким чином, застосування медіа на уроках дає нову якість у передачі і засвоєнні системи знань. Принциповим при цьому стає одночасне підвищення медіакомпетентності, як учнів, так і вчителя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. / С. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – С. 203.
2. Мастерман Л. Обучение языку средств массовой информации / Л. Мастерман. // Специалист. – 1993. — №5. – С. 31-32.
3. Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід: навч.-метод. посіб. / за ред. Л.А. Найдьонової, О.Т. Баришпольця. – К.: Міленіум, 2010. – 440 с.
4. Федоров А.В. Медиаобразование: вчера и сегодня. / А.В. Федоров – М. : Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО «Информация для всех», 2009. – 234 с.
5. Шейбе С., Рогоу Ф. Медіаграмотність: Підручник для вчителя / С. Шейбе, Ф. Рогоу. / за загал. ред. В.Ф. Іванова, О.В. Волошенюк. – К. : Центр вільної преси, Академія української преси, 2014. – 319 с.